Навігація
Головна
Новини
Про район
Фотогалерея
Літературне об`єднання
Сфера послуг
Посилання
Файловий архів
Каталог підприємств
Дошка оголошень

Зворотний зв'язок
Гостьова книга
Пошук по сайту
Мапа району
Карта сайту
Авторизація
Ім`я

Пароль



Ще не зареєстровані?

 РЕЄСТРАЦІЯ 


Забули пароль?

 ВІДНОВИТИ 
Останні статті
Катеринич Павло Миха...
Байдикова Олександра...
Пиріжна. Історія зас...
Нові назви вулиць міста
Склад депутатів Коди...
5 нових компаній
ООО Комэлектронпром
Отрада, ООО
Приватне підприєм...
Кодимський районн...
Відділення зв’язк...
Лічильники_
Структура статей
Усі статті » Села » Пиріжна. З книги "Подорож у минуле".
Пиріжна. З книги "Подорож у минуле".


Цікава версія історії села від Є. К. Моісеєнко


(Матеріали запозичені з книги "Подорож у минуле" Грінченка М.В.)



 

Село Пиріжна розкинулось в прекрасній місцевості на південно-східній частині Поділля. Воно неначе райський куточок на землі. Тут є все: зима з тріскучими морозами і великим снігом; весна з квітучими садами, зеленими лісами; жарке літо з багатими, хлібними полями та щедра золотиста осінь.. З північно-східної сторони села Пиріжна від сіл Козлівка, Луги, Бритавка розкинувся великий густий ліс. Його ще називають Чорний ліс, в якому водяться дикі свині, кози, лосі, борсуки, лисиці, зайці та багато інших звірів і птахів. В лісі ростуть дуб, ясен, граб, липа, берест, береза, сосна, ялинка, осика, акація, рідко зустрічається бук. Ліс служить основним паливним і будівельним матеріалом. З південно-західної сторони від м. Кодими і сіл Серби та Гонорівка проходить залізнична колія Київ–Одеса. Навколо села простяглися багаті родючі поля. Через все село тече річка Мала Савранка. В ній колись водились черепахи, в’юни, тритони, п’явки, ондатри, а тепер їх майже немає. В ставках розводять такі види риби як: короп, карась, окунь і білий амур. Річка бере свій початок за селом із великого джерела, що називається Криничками. Це особливе місце. Кожної Десятої п’ятниці, після Пасхи біля цієї криниці батюшки читають молитви. Старі жителі нашого села розповідали, що колись сюди приходили в цей день священики із Києва і тут проводили службу. В селі було п’ять ставків: біля свинарні, в центрі села біля колгоспу, біля Слободи, птахоферми і біля Тіші. На початку 50-х років долину біля Петрика Кирила копали колгоспники лопатами, а землю на пілочках носили і сипали на греблю. Таким чином зробили ставок біля Слободи. В селі є назви місць, які пов’язані з певними історичними місцями, подіями. Так поле Каведянське розшифровується як КВД (Комітет взаємодопомоги). Це перше поле, де після революції бідні селяни об’єднались і почали спільно обробляти землю. Це поле цікаве ще тим, що звідси води стікають у три різні річки. Один напрямок в сторону Синюхи через Луги в річку Савранка, другий напрямок – в сторону Журавлинців через Пиріжну в річку Мала Савранка, третій напрямок через кілька кілометрів за залізничною колією в сторону Сербів у річку Білочі. Є поле, яке називають Денікінське. В роки громадянської війни там було вбито і поховано солдата денікінської армії. Є вулиця Заворітня. Колись там був кінець села і дорога в село зачинялась ворітьми. З часом люди почали будувати хати за ворітьми і цей відрізок вулиці почали називати Заворітня. Багато назв пов’язаних з іменами тих людей, які колись були власниками цих полів чи садків; як-от: Стафинів садок, Павлів лісок, Заячий садок, Стасюків садок, Кучерів садок, Шепітків яр, Циганська долина, Сасова, а також місця, пов’язані з криницями. Це поле біля Глибокої криниці, Широкої криниці, Криничок, Бровара, Кадібця, Жолобів, Ринови, Заєцьова криниця, Солонці. Багато полів носять назву тих людей, які живуть поблизу того чи іншого поля. Це поля біля Будейського, Антипа, Грінченків, Кармана, Дигала, Білої, Тіші, Обжелянського, Поборознюків і Цуркана. Інтенсивне розширення села в сторону до Рибків почалось після розподілу панських земель. Дивна річ, але факт є фактом. В одну із сторін розширення призупинила сама природа. На одному місці блискавка тричі спалювала новозбудовані хати. Потім убила ще жінку. Серед мешканців села ідуть розмови, що там проходить жила нікелевих руд і вони притягують блискавку. Пиріжна розташована вздовж низовини на відстань 7,8 км. В багатьох місцях із землі б’ють джерела прохолодної, кришталевої води. Серед них є криничка з цілющою водою. Стара назва її біля Фотини.




 



Вода з цієї кринички допомагає людям, у котрих хворі очі. Воду треба набрати з цієї криниці поки не зійшло сонце. Як іти до кринички, то ні з ким не здоровкатися. Перед тим, як набирати воду, треба прочитати молитву і кинути декілька монет в саму криничку. Потім можна умиватись цією водою чи нести додому хворим. Точних відомостей про дату заснування села Пиріжна немає. Є легенда, що тут колись жив поміщик Пирогов і від нього пішла назва села. Інша легенда говорить про те, що тут оселився козак-втікач Пирогов. Вісімдесятидворічний житель нашого села Пенчак Марко Оверкійович розповідав, що на початку 30-х років, після того, як закрили церкву, в ній почали робити ремонт, щоб розмістити клуб. Там вони знайшли багато церковних книг і архівних записів. В одній із них прочитали, що назва села походить від козака-втікача Пирогова, який втік від переслідування цариці і жив у районі нинішніх Жолобів. Розповідають, що на військовій карті штабу Другої Армії село зазначено як Пирогово. Але на фотокопії карти 1862 року, наше село зазначене назвою Пиріжна. Згідно архівних даних Ольгопольського повіту, до якого відносилась Пиріжна, в селі проживало в 1857 році 1096 чоловіків і 1076 жінок. В 1870 році була церковно-приходська школа. Крім того, була школа грамоти в найманій хаті. Пиріжна відносилась до Кам’янець-Подільської губернії, Ольгопольського повіту, Лугської (с. Луги) волості. Ось ще одна виписка з книги „Населеныя Мъеста Подольской губерніи. Изданіе Подольского Губернскаго Статестическаго Комітета. 1905 г.” Село Пиріжна належить Н. Н. Чарномському. В селі 522 хати, 2257 жителів. Віддаль до повітного міста 33 версти, місценаходження волосної управи – 10 верст, найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) – місто Кодима (6 вест). Найближча земська станція місто Кодима. Найближча залізнична станція – „Кодима” (6 верст) і Попелюхи (8 верст). В селі була православна церква, церковно-приходська школа і школа грамоти. Багато селян займались гончарним ремеслом. Майже кожна сім’я вирощувала прядиво (коноплі). Його замочували в річці, сушили, били в клоччя, а потім ткали килими, рядна, рушники, скатерки, шили одяг. Взуття шили зі шкіри тварин. За селом були два вітрові млини. Один належав Заболотному Володимиру, а другий – Мартину. Вони знаходилися біля дороги від Гарячівки до тракторної бригади. В 20-ті роки в селі збудували новий млин та олійню. Хати будували в основному з дерева, болота і глини. Покривали соломою. Майже все, що було необхідно для життя селян, вироблялося в селі. В 1857 році в Пиріжні збудували велику кам’яну церкву. До цього часу вона була дерев’яна, згодом її продали в село Козлівка. Іконостас старої церкви перенесли в нову. Але в 1869 році селяни зібрали 2700 крб. і замовили новий Іконостас. Ікони Божої Матері і Спасителя, писані рукою видатного архієпископа Могилевського і Мстиславського Анатолія, жителя Подольської губернії. (В 10 п’ятницю після святої Пасхи в селі роблять Хресний хід до криниць з назвою „Демковими” (нині Кринички). Знаменитим священиком був Іоанн Мартиновський (з 1817–1854 р.р.) (виписано з Ольгопольського архіву). На той час в Пиріжні було близько 2000 га землі. З цієї кількості землі належало: а) пану Чарномінському – 300 га; б) заможні селяни – 500 га; в) середняки – 200 га; г) бідняки – 200 га; д) піп – 50 га. На землях, що належали пиріжнянських жителям, була прокладена залізниця Київ–Одеса. За ці землі вони отримали значну компенсацію від держави. 1919 року йшла боротьба з різними контрреволюційними бандами. В 1922–1923 роках почалося кооперування населення: створюються сільські споживчі товариства. З 1929 року почали створювати колгоспи. Першим головою колгоспу „Червона зірка” був Гальчинський Адам. Другий колгосп „17-річчя Жовтня” очолив Близнюк Артем. В середині тридцятих років в селі з’явився перший трактор. Їздив на ньому Михайло Олійник. Згодом з’явились машини. В тридцяті роки в Пиріжні була школа семирічка. В селі зачинили церкву. Через деякий час там зробили тимчасовий клуб. У 1938 році створили партійну організацію. Був один комуніст Прокіп Гаврилович Шепітко і один кандидат. В 1939 році була часткова мобілізація дорослих чоловіків на війну з Фінляндією, Бесарабією та Західною Україною. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року в селі мобілізували на фронт усіх дорослих чоловіків. Під натиском ворога радянські війська відступали на Схід. Колона німецьких військ на машинах і мотоциклах в’їхали в село Пиріжну із сторони Чорномина. Окупанти примушували жителів працювати в полі вирощувати урожай. Румуни дозволили відновити в селі церкву. В 1943 році з німецького полону повернулось декілька чоловік. На той час в Пиріжні діяла підпільна група, до якої входили М. Н. Бурдейний, Г. Ф. Петрик, М. У. Шепітко, К. А. Петрик, К. С. Пантелішен, Й. С. Пенчак та інші. Невдовзі було створено партизанський загін „Промінь-13”, в якому налічувалось 245 чоловік. Очолив його капітан М. К. Романов. Начальником штабу став П. К. Поветкін, комісаром – В. І. Бурхач, який вільно володів німецькою мовою і був перекладачем. Начальником розвідки був М. Садовий, радистом – Тамара Олександрівна Булавинцева. В цьому партизанському загоні був 31 месник з села Пиріжна. Партизани активізували свою діяльність в кінці 1943 року. Біля станції Рудниця партизани пустили під укіс поїзд з німецькими військами, вивели з ладу телефонний зв’язок між Пиріжною і Бритавкою. На станції Кодима з допомогою начальника станції зупинили поїзд і звільнили людей, яких везли у Німеччину на роботу. Деякі з них перейшли в партизанський загін. В селі Бритавка звільнили жителів села, яких німці зігнали в церкву і хотіли спалити їх за зв’язок з партизанами. Весною, 14 березня 1944 року, коли німецькі війська відступали, партизани напали на них. Бій тривав цілий день. Було захоплено 129 полонених німців, багато зброї, продовольства і три прапори військових частин німців. Це відбулося в Чорному лісі, на дорозі між Пиріжною і Бритавкою. Згодом, 22 березня 1944 року в село Пиріжну вступили радянські війська. Це була 8 гвардійська Червонопрапорна, Ордена Суворова IIступеня танкова бригада, якою командував полковник Орлов, та 122 і 124 гвардійські, стрілецькі полки під командуванням генерала К. Н. Цвєткова. Після звільнення Пиріжни від німців, всіх юнаків, які досягли 18 років, забрали на фронт. Війна ще тривала на Заході, а в селі почалась відбудова народного господарства. Це були важкі часи. В селі залишились жінки, діти і старики. Орали коровами, борони самі тягали. Під кінець 1945 року почали повертатись з фронту солдати. Війна уже закінчилась. Але 212 односельчан залишились на полях битви. Їх імена викарбувані на меморіальних плитах.




 


Відбудова народного господарства після війни проходила у важких умовах. Не вистачало техніки і робочих рук. До того ж 1946 рік був неврожайним і, як наслідок, на наступний 1947 рік почалась голодовка. Виживали хто як міг. Розповідають, що в діжках квасили цвіт акації і їли. Вживали з дубів жолуддя, варили шкіряне взуття. З часом молодь села почали забирати на відбудову вугільних шахт Донбасу. На початку 50-х років хлопців та дівчат почали відправляти в Казахстан для підняття цілини. Багато наших мешканців залишились жити в тих містах. До речі, в нашому селі ще до війни були жінки-трактористки. Це: Шепітко Юхтима Петрівна, Гончар Марина Григорівна, Родієва Зінаїда Євгенівна, Кодатенко Любов Потапівна. В 1953 році колгоспи „Червона Зірка” та „17-річчя Жовтня” об’єднали і утворили один колгосп під назвою „Червона Зірка”. Головою колгоспу обрали Шепітка Прокопа Гавриловича. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 травня 1957 року село Пиріжна було приєднано до Кодимського району Одеської області. До цього часу Пиріжна відносилась до Чечельницького району Вінницької області. З 1957–1958 р. колгосп побудував 2 свинарники і три телятники. В тому ж році село було радіофіковано. А в 1958 році центр села і ферми були електрифіковані. В селі знаходилось поштове відділення і був телефон. Загальна чисельність населення села в 1959 році становила 2245 осіб, з них чоловіків – 942, жінок – 1303. 11 лютого 1959 року об’єднали Пиріжнянський та Івашківській колгоспи і об’єднаний колгосп отримав назву „ім. ХХI з’їзду КПРС”. В 1960 році зачинили церкву. В ній тимчасово розмістили шкільну майстерню. В грудні того ж року пройшла реорганізація районів. Кодимський район ліквідовано і влито в Балтський район. З 1 січня 1963 року с. Пиріжна стала Балтського району. До школи добудували ще 6 класних кімнат. Також закінчили будівництво дитячого садочка; млина, який почав працювати, свинарника, будинку тваринника на МТФ. З січня 1965 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР знову створено Кодимський район. Пиріжна стала відноситись до Кодимського району Одеської області. В квітні вийшов перший номер районної газети „Червона Зірка”. Тепер жителі села могли більше знати про життя району і здобутки інших колгоспів. В селі розпочали ремонт містків, доріг. З Грабово возили жерству і сипали на дорогу. Збудували дорогу (1968–1969 р.р.) Пиріжна – Кодима. Між селом і районним центром почав курсувати маршрутний автобус. До ладу став новий магазин, баня, медпункт, кормоцех. В Будинку культури відкрили краєзнавчий музей. Створили гурток духових інструментів. Його керівник Дмитро Іванович Трач. А також діяв самодіяльний хор, яким керував Василь Іванович Швець. Визнаючи успіхи пиріжнянських трудівників, районне керівництво вирішило знову об’єднати колгосп ім. Шевченка (с. Пиріжна) і колгосп ім. ХХI з’їзду КПРС (с. Івашків) і назвали „Перемога”. Це відбулося 26 лютого 1975 р. Центральна садиба знаходилась в селі Пиріжна. Головою колгоспу було обрано Володимира Марковича Козака. З 1 квітня 1978 року Указом Президії Верховної Ради УРСР в с. Пиріжна знову створено Сільську Раду. Вона розташувалась в приміщенні контори колгоспу. Головою сільської ради обрали Олексія Миколайовича Маланецького, секретарем Валентину Іванівну Серебрій, бухгалтером – Тамару Федорівну Прокопчук. Колгоспи знову роз’єднали. В Івашкові колгосп назвали „Прогрес”, а в Пиріжні колгоспу залишили назву „Перемога”. Головою залишився В. М. Козак 13 грудня 1990 року в день святого Андрія в церкві знову почали правити богослужіння. Першим священнослужителем став випускник Одеської духовної семінарії Білоус Анатолій Пантелеймонович.



 


Сузір’я талантів і майстрів Наше село багате на талановитих людей і хороших майстрів. З давніх часів у Пиріжні розвивалось гончарство. Спочатку це було як необхідність для життя, побуту. Але з часом почали виробляти, як художні, гончарні вироби. Їх розмальовували, покривали поливою (полива – це розтоплене олово, яке безперервно мішали доки не утворювався з нього порошок. Потім тим порошком посипали гончарні вироби і ставили знову випалювати, після цього вони ставали гладенькі і блищали). Найбільше виробляли гончарної посуди, яка використовувалась у побуті: миски, горщики, баньки, гладущики, макітри, друшляки, лохані, щоб місити тісто, слоїки для зберігання в’ялених сливок, великі баньки для зберігання горілки, горшки близнята, в яких носили на поле їжу, риночки для випікання пасок. Робили вироби для вина у вигляді різних тварин: котики, баранчики, півники, а також сопілки, свистунчики. Неперевершеним майстром гончарної справи був Анатолій Якимович Ткачук. Коли він робив горщики або глечики, то вони в нього були неначе з форми вилиті. Всі однакового розміру, конфігурації і товщини. Його роботи були на різних виставках. Хорошим гончарним майстром був і його брат Володимир Якимович Ткачук. Слід зазначити, що гончарна справа – це дуже важка робота. Копали глину на полях. Частіше всього носили її в мішках на плечах. У різних місцях глина має різні властивості. Тому для глечиків і баньок підходила одна глина, а для горщиків треба було іншої. Після того її замочували, довго ретельно місили, вибирали корінці, робили виріб, довго сушили багато раз переставляючи. Потім в горенах випалювали, поступово піднімаючи температуру до 1000 градусів тепла. Цією роботою займалися також і жінки. Довгий час гончарною справою займалися дві сестри: Надія Данилівна Студенюк і Тетяна Данилівна Ткачук. Хороший гончарний майстер була Лідія Михайлівна Обушенко. Всі вони працювали на колгоспній гончарні. Крім них, в домашніх умовах також робили гончарні вироби Обжелянський Антип, Пенчак Андрій, Пантелішен Іван, Десятник Артемон, Гончар Григорій, Прокопчук Тихон, Заболотний Василь, Колісник Григорій, Десятник Федір, Бесараб Іван та інші. Найбільш поширеним виробом мистецтва були вишиванки. Приємно, що традицію вишивання продовжують і до наших днів молоді господині: Анастасія Василівна Грінченко, Тетяна Анатоліївна Колдубенко, Галина Володимирівна Гук, Марія Афанасіївна Серебрій, Віра Михайлівна Олійник, Галина Василівна Обушенко, Ольга Василівна Криворука, Ганна Григорівна Недбалю, Галина Михайлівна Петрик, Ніна Павлівна Носульчак, Галина Василівна Грінченко, Галина Григорівна Заболотна та інші. В селі є багато майстрів в’язання на шпицях. Светри, вив’язані їхніми руками, справжні витвори мистецтва, один не схожий на іншого. В’яжуть шарфи, шкарпетки, шапочки, дитячі костюми. Дуже добре, що ремесло в’язати продовжують і розвивають наші молоді господарки: Галина Володимирівна Гук, Любов Костянтинівна Криворука, Віра Олександрівна Снігур, Ольга Михайлівна Марчук, Ірина Олексіївна Ткачук, Світлана Олексіївна Явдощук, Галина Михайлівна Петрик, Олена Федорівна Мальчевська, Любов Федорівна Гранчак. Також було дуже поширене ткацтво. Ним займались до 80-х років. Самі верстаки збереглися в стареньких людей до нинішніх часів. Колись ткали тканини для одежі, та коли почали завозити в крамницю фабричні тканини, ткали килими, рядна, килимові доріжки, скатерки, рушники, хустки. Майстрині,які ткали до недавніх часів: Студенюк Афія Яківна, якій в цьому 2005 році, виповниться 100 років. Її роботу на ткацькому верстаті знімали для телебачення; Обжелянську Тетяна Кирилівна, яка до недавніх часів ткала рушники, доріжки; Десятник Югена, Десятник Надія, Грінченко Ольга Євдокимівна, Обжелянську Параска, Носульчак Марина, Петрик Ганна, Адамова Соломія.

 

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис, щоб отримати можливість додавання коментарів
Поділитися в соціальних мережах
Партнери проекту
Незалежна Україна

Останнє фото


Альбом: Земля наших предків

Розклад руху

Залізниця

Автостанція

Спецпропозиції
В цій категорії оголошень немає.
Актуальні вакансії
лого служби зайнятостіКодимський центр зайнятості інформує.

Кодимі потрібні :

лікарі, вчителі, продавці, юристи

Звертатися за адресою: вул.Леніна, 69.
тел. 048 67 26713

RSS канали
Підпишіться на наші новини

Останні новини
Останні статті