Навігація
Головна
Новини
Про район
Фотогалерея
Літературне об`єднання
Сфера послуг
Посилання
Файловий архів
Каталог підприємств
Дошка оголошень

Зворотний зв'язок
Гостьова книга
Пошук по сайту
Мапа району
Карта сайту
Авторизація
Ім`я

Пароль



Ще не зареєстровані?

 РЕЄСТРАЦІЯ 


Забули пароль?

 ВІДНОВИТИ 
Останні статті
Байдикова Олександра...
Пиріжна. Історія зас...
Нові назви вулиць міста
Склад депутатів Коди...
Список зареєстровани...
5 нових компаній
ООО Комэлектронпром
Отрада, ООО
Приватне підприєм...
Кодимський районн...
Відділення зв’язк...
Лічильники_
Структура статей
Усі статті » Поети » Бурдейна Тетяна Василівна
Бурдейна Тетяна Василівна


Тетяна Василівна Бурдейна народилась 3 липня 1977 р. в м.Кодимі. В 1994 р.закінчила Кодимську середню школу № 1, в 1999 р. – Львівський державний університет ім. І.Франка. Стажувалась в Одеській державній телерадіокомпанії. Працює кореспондентом газети “Нова доба”. Друкувалась в періодичних виданнях “Интересная газета”, “Пан плюс пані”, в газетах “Вісті Кодимщини”, “Нова доба”, альманасі “Південна ліра - 2003”. Член Кодимського районного літературного об'єднання.


* * *
Ти мене уникаєш ...
Ти мене розлюбила...
Я не встиг зрозуміти,
Як згубив сокровенне –
Може в когось волосся
Не таке посивіле...
Може в когось кохання
Іще більш одкровенне...

Сизий паморок ночі
Не захопить в лабета –
Я до ранку писатиму
Долі грішні листи,
Я зізнаюсь, як плакало
Вірне серце поета,
Й на світанку, простивши,
Прошепочу:
- Лети...

Комусь іншому так,
Як мені не зуміла,
Веселковими фарбами
Розмальовуй буденне...
Най залишиться в спадок
Лише смутку чорнило,
Не зроню злого слова,
Покорюся смиренно...

Ти мене уникаєш...
Ти мене розлюбила...
Я не можу збагнути,
Як згубив сокровенне –
Може в когось волосся
Не таке посивіле...
Може в когось кохання
Іще більш одкровенне...

* * *
Навіщо суджено пізнати
таємні чари почуттів,
якщо приречена кохати
тебе крізь тисячу життів…

І прокидатись серед ночі,
щоб вигукнуть твоє ім’я,
і знати, що з тобою поруч
хтось інший буде, а не я.

І шкодувать, що час невтомний
для нас спинитись не хотів,
і все ж до відчаю кохати
тебе крізь тисячу життів...

* * *
Ти розквітла невчасно, ніжна квітка любові...
Вітер холодом краяв твої пелюстки…
Ти свята, як причастя, ти правдива, як сповідь,
але чом не з’явилась у цвітіння роки?

Ще ж тоді не вкривала скроні паморозь біла,
і завзяття крутило життєвий вітряк...
Чом тоді не судилось промовлять “моя мила”,
а доводилось йти із тавром “одинак”?

Але я не шкодую дика квітко любові, -
ти удвічі цінніша на зимнім шляху;
та чи стане ще сили у двобої за щастя,
аби ти не злягла на холоднім снігу...

Чи зумію тебе я врятувати од вітру,
чи наважусь плекати на схилі життя...
Ти розквітла невчасно, моя пізня любов,
Та нема в мені сорому... Та нема каяття...

* * *
Чаклуй на зорях,
вір, що я – твоя,
освідчуйся мені у нелюбові...
Воскресни знов
опісля забуття,
скуштуй краплину
мого серця крові...

Прокинься зранку,
скинь тягар війни –
цей сон, як жах, калічить твоє “его”.
Кільце над власним
простором зімкни,
неначе граючись в дитячий “лего”...

Пірни скоріше
в домішки з отрут,
й склади табу на спеції кохання –
Відтак мине тебе
образи спрут,
бо знай, що наша бесіда остання...

Чаклуй на зорях!
Вір, що я твоя!
Освідчуйся! Мені у нелюбові...
І досить слів,
і досить каяття,
Бо все, що залишу – краплина крові...

Краще...
Краще чорною бути,
аніж – сірість, як вбивство.
Краще завше прощати,
аніж – травля й мисливство.

Краще бути собою –
у мовчанці й промовах.
Краще жертва тобою –
ради царствія Слова.

Краще вірити в брехні,
не втрачаючи світла.
Краще бути не “їхнім”,
коли черства молитва.

Краще впасти й піднятись,
аніж – вік плазувати.
Краще бути самотнім,
ніж – дивитись крізь грати.

Краще мрій ілюзорність,
ніж – жорстока реальність.
Краще тиха покірність,
аніж – лайка брутальна.

Краще сльози од болю,
аніж – серце з каміння.
Краще вибрати волю
та душі Воскресіння...

* * *
Над всесвітом просічна осінь
В моїх вустах – безпліддя думки.
Ти вже нічого більш не спросиш,
Мені вже слід збирать пакунки...

Ми спромоглися на два слова,
Я просто мовила “Кохаю”,
Сказав ти просто “безголова”.
Про що змовчав – я все те знаю...

Нас розчаровано дощами,
Нас так обплутано свавіллям,
Все решта – буде не із нами
Я ніч притрушу спомин-зіллям...

Так довго плакатиме вічність –
Все не щеза трагічна осінь
В серцях на згадку – феєричність,
Хоч ми й не прагли її зовсім...

* * *
Біотоки руйнують свавілля пасток,
Шлях до зближення – лічені кроки...
Найдорожче вже стерто давно до дірок,
І вмирають останні пророки...

Коливання думок в криках сотень німих,
Як бродіння брунатного трунку...
Зійде час – раптом паща розверзнеться вмить,
І не буде уже порятунку...

Та хрести променіють на храмах святих –
Люди тягнуть до них свої руки,
Аби знищити гніт у звертаннях простих,
Щоб Месія узяв на поруки...

Вулканічною лавою дикий поток
Має намір укластися в строки –
Біотоки руйнують свавілля пасток
Шлях до зближення – лічені кроки...

* * *
Прийшла до Тебе, Господи, в крові –
Обрубки ніг волають про спокуту,
Душа ж загрузла в суєти багні,
А серце прагне келиху цикути!

Прийшла до Тебе, як в останній раз,
До щенту спопеляючи гріховність,
Забула біль і стогін від образ
І п’ю по краплі цей ковток – духовність...

Прибудь в оазі пекла – цім житті –
Я так давно вже спокою жадала!
В моїм благословеннім каятті
Вичавлюй чорнотруйне тлену жалю...

Прийшла до Тебе, Господи. Прости!
Прийшла до Тебе – тіло все у язвах,
Прийшла, щоб вже нікуди не іти,
Щоб знищити минуле все й одразу!

* * * 
Сивий вечір на поріг
Ступить п’яною ходою...
А за склом стареньким сніг
Сипле сірою водою...

Місто тихо засинає.
Спить...
Я вже більше не благаю
Про маленьку світлу мить...

І апатії тортури
Осідають трунком влади...
І нічого вже немає –
Ні кохання, ані зради!

* * *
Я співаю пісні,
Щоб знайти забуття,
Кожна з них про кохання,
Кожна з них про життя...

Крадений поцілунок...
Тиха-тиха печаль...
Глибина із зажури
І пожовкле “прощай”...

Надвечірнє зізнання –
Вранішнє каяття...
І любов, якій майже
Вже нема вороття...

Ледве чутне вночі
Мимовільне зітхання...
І чиєсь запізніле
Найпалкіше бажання...

Я співаю пісні –
Кожне слово із болю,
Бо нема забуття,
Й не накажеш любові...



Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис, щоб отримати можливість додавання коментарів
Поділитися в соціальних мережах
Партнери проекту
Possibly it is the reason that they called him the howtoplayblackjacks ever lived.
Незалежна Україна

Останнє фото


Альбом: Земля наших предків

Розклад руху

Залізниця

Автостанція

Спецпропозиції
В цій категорії оголошень немає.
Актуальні вакансії
лого служби зайнятостіКодимський центр зайнятості інформує.

Кодимі потрібні :

лікарі, вчителі, продавці, юристи

Звертатися за адресою: вул.Леніна, 69.
тел. 048 67 26713

RSS канали
Підпишіться на наші новини

Останні новини
Останні статті