Навігація
Головна
Новини
Про район
Фотогалерея
Літературне об`єднання
Сфера послуг
Посилання
Файловий архів
Каталог підприємств
Дошка оголошень

Форум міста
Зворотний зв'язок
Гостьова книга
Пошук по сайту
Мапа району
Карта сайту
Авторизація
Ім`я

Пароль



Ще не зареєстровані?

 РЕЄСТРАЦІЯ 


Забули пароль?

 ВІДНОВИТИ 
Останні статті
Байдикова Олександра...
Пиріжна. Історія зас...
Нові назви вулиць міста
Склад депутатів Коди...
Список зареєстровани...
5 нових компаній
ООО Комэлектронпром
Отрада, ООО
Приватне підприєм...
Кодимський районн...
Відділення зв’язк...
Лічильники_
Структура статей
Усі статті » Поети » Кейдалюк Алла Миколаївна
Кейдалюк Алла Миколаївна


Алла Миколаївна Кейдалюк народилась в 1980 р. в с.Писарівка. В 1998 р. закінчила Писарівську загальноосвітню школу з золотою медаллю, в 2003 році – Одеський державний університет ім. І.Мечникова, факультет української філології. Друкувалася в районній та обласній періодиці, альманасі “Південна ліра” (1999 - 2001). Учасниця V обласного фестивалю “Осінь у Бірзулі”, лауреат обласного конкурсу “Таланти твої, Україно”, переможець літературного конкурсу радіо-журналу “Старшокласник”, учасниця регіональних нарад молодих літераторів у м.Немирів (1999 р.) та у м. Ялті (2001 р.), дипломантка конкурсу “Південна ліра – 2000”. Член Кодимського районного літературного об'єднання.


* * *

Підкований Пегас волочить ледве ноги
І тягне воза з тягарем ідей.
Його крильми в занедбаній господі
Змітає пил закутий Прометей.
Голодна Муза жебрає таланту,
Зішкрябує із рим пеніцилін.
І вже лиш три кутки у мене в хаті,
І жодного вікна ... І безліч стін...


* * *

Блакитний кіт літати не умів.
Та вічну мрію зрадити не в силі,
Він задивлявся у блакитніють синю

І марив про нездійснений політ.

Він був блакитний, як і небеса,
І заздрив птахам, котрі так сміливо
Здіймалися у хмари небо крилі
Та вниз шляхетно прокладали шлях.

Не знаючи ні пісні, ані слів,
Кіт посилав у небо муркотіння –
До сонця, до зірок, до голубів.
... Та кинувсь з даху на каміння...

Він мрію мав, їй зрадити не смів.
Блакитний кіт літати не умів.


* * *

В один із днів, коли не зійде сонце,
Коли цвістиме папороть юнка
І сніг не розтаватиме в долонях,
Прокинусь від знайомого дзвінка.

Рожеві квіти, енергійний дотик,
Холоне кава... Сигаретний дим.
Розмова вся заучена, мов ноти,
Написані Бетховеном глухим.

Слова – німі, мовчанка – красномовна,
Коханий погляд смутком душу повнить,
Та клітка гордості міцніша від броні,

А честолюбство стежить пильним оком.
Закрились двері, лиш нервові кроки
У серці відбиваються моїм.

Крізь сон
Мабуть, світає.
Я лежу і потайки дрімаю.
Погасли зорі.
А ліхтар залишився дозорним.

Пасуться коні.
У пітьмі осідлані червоні.
Вода палає.
А вогонь струмочком витікає.

Блакитні сливи.
У садку невтішно плачуть зливи.
З туманом глечик.
Під вікном тупцює сонний вечір.

Печальне сонце,
Птахів зграї.
Я знову сплю
в пекельнім раї...


* * *

Боже, прошу в тебе чистого неба,
вітру блукання в буянні дубів,
запаху квітів, росу чебрецеву,
терпкого запаху літніх грибів.
Покриву тихого, нічку зоряну,
ляску дощу незабутній мотив,
ніжних підсніжників цілу поляну,
в’язку казок та пригодницьких див.
Ти подаруй мені куряву сіру,
збиту копитами коней баских,
творчу гармонію, внутрішню ліру,
сни немовляти, де чудні казки.
Ніжний пилок із гарячого літа,
чистий нектар із духмяних троянд,
бджілок дзижчання в лугах розмаїтих,
там де безмежна пустиня лаванд.
Ти принеси мені возу скрипіння,
голос ріки, що в долині біжить,
вічне мовчання німого каміння,
золото сонця та неба блакить.
Дай мені, Боже, простих сентиментів,
споминів щастя, палкої душі,
щоб не відчула себе дисидентом,
з серцем чутливим писала вірші.


* * *

Чорні круки, чорні круки в сніжний ранок
виглядали моє щастя в заметіль.
Та примчався, мов наруга, в білих санях
наче лезо, наче шабля, гострий біль.

Гойя! Біль, як докір,
за молитву
карбувався кроком,
дверним скрипом
в серці.

Два лелеки, два лелеки на хатині
віщували мені милого любов.
Та сконала без причастя квітка синя
там, де вперше мене зрадив серцелов.

Гойя! Серцелова,
мрійокрада
заклинаю словом,
безпорадним
криком.

А зозуля, а зозуля семилітка
накувала мені сто безхмарних літ.
Та почула ту мелодію сусідка
і зигзицю посадила в срібну кліть.

Гойя! Заздрість чорна
в позолоті,
на дірявих жорнах
мелеш вкотре
долю.

Гойя, моє щастя
і любове,
і літа вишневі, гойя!


* * *

Тепер так легко дихати у шибу,
Водити пальцем по захуканому склу.
Адже не важко виправити хибу –
Зітерти літеру і вивести нову.

Цей чистий аркуш списую словами,
Складаю в стоси сотні папірців.
І доля шибописниці помалу
Уже відбилась на моїм лиці.

Сама – чорнило, писар і коректор,
В скляній пустелі обціловую лантан.
Чому життя не запітніла шибка?
Я б стерла ”зло”, а написала “доброта”.


* * *

Якби лише приїхати додому, -
Забуду про невдачі, сльози, втому.
Якби лише хоч журавлем прибитись,
Бо не літає до батьків жар-птиця.
Я привезу у вузлику малому
Дві жменьки наболілої оскоми.
І смак русифікованого міста,
Що душить подих мій разком намиста,
І пригорщу невиплаканих слізок,
І друге серце, викуте з заліза.
Та ці гостинці дарувать не стану,
Лише поділюсь з братиком-туманом.
Моя матуся знає заклинання,
Щоб обернути мотлох цей в кохання.
Вона вночі співає колискову
Про материну ласку колоскову.
А вранці знов лінивиця-дорога
Завдасть мені на плечі пуд тривоги.
І в руки дасть терпіння оберемок,
А в голову строкату теорему:
Лиш той достоєн спомину благого,
Хто на розпутті висвіту людського
В віках великому, а чи малому
Поставив пам’ятник своєму дому.


* * *

І впало небо, втративши основу,
Коли чиясь зіщулена рука,
Затиснувши в лещата дух любові,
В труну забила ржавого гвіздка.

На покуті хитнулася ікона –
Марія-мати стисла немовля.
Перейдені фатальні рубікони
Й збезчещена незаймана земля.

... Жіноча постать кралась попідтинню,
Вслухались пси в сфорцандо сум’яття,
А в бур’яні – небажана дитина
Очима-зорями дивилась на життя.


* * *

Мене болять крила,
літаючи в братах,
шукати в пустелі життя джерело:
занадто мрійлива,
занадто крилата,
щоб в небі людей розмахнутись крилом.
Між рук і рукатих,
між ніг і безногих
лелечачі руки світ в панцир зати
В квадратній кімнаті
зіжмакана тога...
Народжені птахом – вмираєм людьми.


Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис, щоб отримати можливість додавання коментарів
Поділитися в соціальних мережах
Партнери проекту
Незалежна Україна

Останнє фото


Альбом: Земля наших предків

Розклад руху

Залізниця

Автостанція

Спецпропозиції
В цій категорії оголошень немає.
Актуальні вакансії
лого служби зайнятостіКодимський центр зайнятості інформує.

Кодимі потрібні :

лікарі, вчителі, продавці, юристи

Звертатися за адресою: вул.Леніна, 69.
тел. 048 67 26713

RSS канали
Підпишіться на наші новини

Останні новини
Останні статті